Роман Власенко: "Я не вважаю, що Луганщину здали, забули або кинули"

Сіверськодонецька районна державна адміністрація вже 2,5 роки вимушена працювати поза межами рідної області. Попри це, її спеціалістам вдається допомагати своїм громадянам, підтримувати військових, вести перемовини стосовно розширення допомоги й завжди мати необхідні ресурси, щоб повернутися на рідну землю після звільнення. Наразі адміністрація також переживає реформи та зміни.

Про роботу минулого року, гуманітарну допомогу, вірогідність повернення на Луганщину, реформи місцевих адміністрацій та обурення людей зарплатами чиновників говоримо з головою Сіверськодонецької РДА Романом Власенком.

 - Пане Романе, нещодавно ви повернулися з чергової поїздки на схід. Це перша цього року?

 - Того року було 12 таких поїздок. Виходить, плюс-мінус щомісяця їздимо туди. Цього року робили це вже двічі. Одна поїздка була ще з Євгеном Ждановим, крайня вже без.

 - Він наразі служить?

 - Так,  Євген мобілізувався. Це було його рішення. Він до цього довго готувався і психологічно, і фізично. І це був свідомий вибір. Зараз він проходить БЗВП у навчальному центрі від 54-ї ОМБР.

 - Ви будете шукати заміну?

 - Євген був першим  заступником. Його місце зберігається за ним. Я ж тимчасово  беру людину з райдержадміністрації на місце мого іншого заступника. Це - жінка, вона працює давно в моїй адміністрації, дуже компетентна. І вона виконуватиме функції ще одного заступника, працюватиме у Дніпрі. Минулого року ми відкрили там фронт-офіс адміністрації, там в офлайні працюють люди.

 - Які потреби зараз на фронті?

 - Їх дуже багато. Зараз актуальна така зимова підтримка. Намагаємося закривати потреби по генераторах, теплих речах, хімічних грілках, передавали газові обігрівачі, вебасту, завжди возимо тушонку, смаколики. Є замовлення на інструменти, на ліки. Можна сказати, що нескінченний процес. Але, як я завжди пишу під моїми постами, підтримка Сил оборони – це наша спільна справа.

 Поїздки 

 - Ви привозите саме волонтерську допомогу? Чи на це виділяються кошти з бюджету?

 - Все це тільки волонтерка. З бюджету ми минулого року підтримали нашу 53-тю бригаду, виділили 1 мільйон гривень на придбання FPV-дронів. А всього у бюджеті 4 мільйони грн було. Віддали ЗСУ 25%, виходить. Ще так символічно вийшло, що 53-тя бригада з нагоди річниці свого створення купила 53 десятидюймових дрони для перехвату розвідувальних БПЛА противника.

Громади району надали підтримки ЗСУ на суму майже 400 мільйонів гривень з власних бюджетів в 2024 році.

А те, що ми возимо, це або збори, або підтримка інших волонтерських центрів та ініціатив. Комунікуємо з цих питань з Франківщиною, Закарпаттям, Львівщиною, Дніпром.

Хочу всім подякувати, хто долучається до допомоги Збройним Силам.

 - Яка зараз безпекова ситуація на Донеччині?

 - Останній раз ми були вже без заїзду у Покровськ, об’їжджали. Бо на в'їзді у Покровськ вже небезпечно, FPV літають. Статистично наступ на Покровському напрямку зупинили, більш-менш стабілізували ситуацію. Зараз більше загострення у напрямку Костянтинівки та Курахового.

 - А настрої?

 - У мене, певно, якась своя бульбашка інформаційна. Ми допомагаємо активним, людям “на позитиві”. І хочеться робити це надалі. Якось так співпало, що всепропальщиків серед них немає. Хлопці у бойовому настрої, хоча переважно у небезпеці. Дуже довго не виходять на зв'язок буває. Ось мій брат мав мене зустріти, а був на позиціях і вийшов на зв'язок тільки-но от. 10 днів був не на зв’язку. Бувають загальні запити, коли щось десь підбили. Забезпечення зараз більш-менш стабільне.

Звісно, це можна було б поштою передати. Але вважаю, що потрібен безпосередній контакт, потиснути руку, попити разом кави, поговорити. Показати, що ми поруч, готові допомогти, підтримати.

 Поїздки

 - Чи впала активність у зборах? Їх зараз більшає…

 - Дуже впала активність. Основна причина, що їх стало дуже багато. І я думаю, це показник того, що люди намагаються допомагати своїм близьким.  І коли ця волонтерська допомога має обличчя та бенефіціара, то це важливо. Люди часто донатять своїм. Рідним, друзям.  Але глобально ми розуміємо, що зібрати суму стає складніше. Останнім часом нам дуже допомагають з-закордону. Якщо раніше 2/3 ми збирали в Україні, а закордон давав третину, то зараз, мабуть, половина підтримки – звідти. Це наші друзі та знайомі, іноземці та українці.

 - Рік тому ми говорили, що буде з Україною, якщо Трамп переможе. Що можете сказати зараз?

 - У нього є така концепція політики глобальної невизначеності. Я думаю, що оце початковий такий період зараз такої невизначеності. Такий стиль у якомусь сенсі грає на руку самому Трампу, його політиці. Але, аналізуючи результати Мюнхенської конференції, різних аналітичних центрів, нас можуть очікувати неприємні тенденції саме у цій глобальній ролі США як світового лідера та лідера коаліції підтримки України. Позиція Трампа зараз інша, більше ізоляційна. Я думаю, що глобально вона буде мати негативні наслідки в довготерміновій перспективі й для самих Штатів. Якщо Америка зараз ці власні повноваження та можливості обмежить, то розхльобувати доведеться їм же пізніше масштабніші проблеми.

Ще у мене є думка, що поки це післявиборча ейфорія, іде зміна влади, ще не дуже він тільки входить у контекст робочих питань. Деякі кажуть, що до України у нього немає єдиної позиції. Трамп зараз більше поводиться поки як бізнесмен, ніж президент однієї з наддержав. «Помиральну яму» копати, як на мене, ще рано. Треба тримати голову холодною, виважено реагувати. Думаю, що певний люфт у нас по військовій та бюджетній допомозі на 2025 рік є. 

Плюс бачу певні позитивні зміни у позиції європейських лідерів щодо ситуації в Україні. 

 - Чи можуть вони стати нам опорою? Ви були за кордоном не так давно, які настрої у європейців?

 - Думаю, що європейці зараз більш налякані, ніж українці. Тому що, ми у повномасштабній війні три роки й десять років взагалі у війні. Європейці до цього скептично ставилися, не хотіли повертатися обличчям до загрози, сподівалися на парасольку США. І саме політика Трампа спонукає їх повернутися до проблеми обличчям, приймати сміливі рішення щодо безпекових питань. Основним аспектом тут залишається війна росії проти України. Я думаю, що у цьому сенсі нас очікують позитивні зрушення з боку Європи. Лондон, Париж, Берлін – три найбільші сили старої Європи, судячи з їхніх дій та заяв, зараз змагаються за певне лідерство і формують нову більш сміливу позицію.

Другий аспект – це східна Європа, формування якихось регіональних європейських союзів теж можливе. Наприклад, з Польщею чи Балтикою. Швеція Фінляндія і Норвегія активно підтримують Україну.

 - Імовірніше миротворці чи іноземні військові?

 - Якщо це буде не просто припинення вогню, а саме підписання угоди, тоді різниці немає. Якщо мова йтиме про припинення вогню без якоїсь угоди, то краще військовий контингент. Більше гарантій, що агресор не піде. Але тут багато тонкощів. ООН чи НАТО, чи ЄС, чия буде ініціатива. Страхи партнерів ще великі.

 Бельгія

 - А у вибори 26 жовтня вірите?

 - Я вважаю що вони мають відбутися. Хоча б місцеві. Хоча б не по всій Україні. Можливо, не 26 жовтня, але думаю, що вони будуть цього року. Якщо буде якесь замирення і скасують воєнний стан, то вибори відбудуться за пів року після того.

 - Нещодавно Президент заявив, що готовий розглядати відмову від Луганської, Донецької, Запорізької, Херсонської областей та Криму в обмін на запрошення вступити в НАТО. Як представнику місцевої влади, як вам ця ідея?

 - Я думаю, що концепція формулювання там не така. Думаю, мова йшла про те, що  дійсно є окуповані території у складі росії, але для НАТО ми можемо, як сказав Президент, означити, що ці території тимчасово окуповані й, наприклад, 5 стаття договору на них не розповсюджуватиметься. І далі повертати їх дипломатичним шляхом. Про це виключення мова йшла. А не про те, щоб визнавати їх російськими. Неможливо підписати таку угоду, щоб визнати тимчасово окуповані території російськими. Тому що у нашій Конституції вже все прописано, а її змінити не можна під час воєнного стану. І навіть підпис Президента не буде мати сили, бо у Конституції чітко визначені наші території.

 - Після подібних заяв не боїтеся масового повернення на ТОТ?

 - Я думаю, що повернення людей на ТОТ не пов’язано зараз з перемовинами, чи з заявами Зеленського чи Трампа. Це повернення відбувається чи не відбувається залежно від того, чи змогли люди інтегруватися, адаптуватися, відновити соціальні зв'язки.

Я завжди визнаю, що ми робимо недостатньо у цьому плані. Плюс треба розуміти, що от деякі порівнюють нас з Грузією. Але масштаби неспівмірні того, що відбувалося у нас та у них. У нас немає таких можливостей фінансових, щоб реалізувати подібні проєкти. Розповідати, що у Німеччині люди отримують 500 євро, а ми забрали 2 тисячі, так само. У Німеччині немає ситуації, що у них війна і вони дві третини свого бюджету витрачають на збройні сили. Теж неможливо то порівнювати. Я думаю, що глобально у нас розв'язані питання щодо забезпечення ВПО державними послугами, щодо працевлаштування. Держава змогла ефективно зреагувати на виклики з масштабним переселенням в перший рік війни. Єдиним на сьогодні проблемним питанням залишається забезпечення нормальним соціальним хоча б житлом. І все це впирається у фінансовий аспект. І те, що не підписаний досі новий закон по компенсації за втрачене житло й що досі є проблеми, мало що зроблено в цьому питанні – це все пов’язано тільки з грошима. Побудувати декілька мільйонів квартир за бюджетні кошти сьогодні неможливо.

 - Багато людей зараз жаліється, що гуманітарну допомогу можна отримати максимум у Дніпрі. Чому перестали видавати в інших містах?

 - У 2023 році гуманітарна допомога надавалася відповідно до урядового рішення і різні регіони передавали допомогу Луганщині, Донеччині, Херсонщині, Харківщині. Крім того, активно працювали різні міжнародні гуманітарні організації, релігійні організації, Товариство Червоного Хреста, той же Фонд Рината Ахметова.  З 2024 року ситуація змінилася, сьогодні допомогу надають тільки прифронтовим та деокупованим територіям, або наближеним до них. Можна узагальнено сказати, що це - лівий берег, Київ, Дніпро, Херсон.  Зараз набирає обертів робота  Благодійного фонду «Ґлобал Емпавермент Мішн ЮА» GEM. Вони активно співпрацюють з нашими ХАБами - але в основному це Київ, Дніпро, Харків, Самар (Новомосковськ). Зараз ми лобіюємо питання того, щоб масштаб допомоги розширили на всю Україну, це питання мандату організації, ми подали свої пропозиції.

 - Нещодавно  голова комітету Верховної Ради України з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування Олена Шуляк заявила, що влада України розглядає можливість виділення коштів із місцевих бюджетів тимчасово окупованих міст на придбання житла для постраждалих мешканців. Але мова йшла про Донеччину. Що це може означати для громади?

 - Є нові ініціативи. З перезапуском Державної агенції з відновлення розпочинається проєкт формування фондів тимчасового соціального житла в 15 містах України, мова йде про 50 тисяч квартир за 3 роки. У розробці є експериментальний проєкт щодо забезпечення житлом внутрішньо переміщених осіб з міста Маріуполь, частина цього проєкту якраз і є формування фонду соціального житла саме для маріупольців у Києві та Львові за рахунок коштів місцевого бюджета Маріуполя. Це -  велике місто. З  одного Маріуполя виїхало, мабуть, стільки ж людей, скільки зі всієї Луганської області в 2022 році. У громад Луганщини немає таких коштів і такої концентрації мешканців в одному населеному пункті. А от інша частина - це експеримент щодо пільгового кредитування мешканців, умовно - безвідсоткові довготермінові кредити - може бути цікавим. Цікавим новим напрямком може бути створення будівельних кооперативів активними ВПО та відповідна їхня підтримка з боку громад та міжнародних партнерів. Останні два напрямки цікаві тим, що люди отримають житло у власність. Треба розуміти що соціальне житло надається тимчасово та не підлягає приватизації. Але це мої особисті думки, на рівні Луганської ОДА всі ці механізми теж опрацьовуються.

- Нам багато пишуть читачі, щоб ми спитали – чи не соромно чиновникам Луганщини отримувати такі значні зарплати. Що можете сказати з цього приводу?

 - Ну, це питання резонансне сьогодні, дійсно. Скажу так, що питання заробітних плат повністю регламентується законодавством, і посадові оклади місцевого самоврядування, і посадові оклади державних службовців. Від спеціалістів до очільників громад. У 2024 році відбулася загальнодержавна реформа оплати праці в державній службі, її мета - підвищити заробітну плату рядових спеціалістів, які в більшості випадків мали посадові оклади менші мінімальної заробітної плати, і зробити так, щоб саме посадовий оклад був основою всієї суми, яку отримують службовці. Тепер саме для державних службовців є обмеження щодо премій і надбавок за вислугу років - це відповідно 30% і 30%.

Районні державні адміністрації сьогодні утримуються (заробітна плата працівників) за рахунок державного бюджету, військові адміністрації населених пунктів утримуються за рахунок місцевих бюджетів. Є певні виключення для керівників, деякі з них можуть отримувати заробітну плату за місцем служби - тобто з військової частини, з якої вони командировані до військової адміністрації. А голови РДА взагалі не підпадають під жодну категорію державної служби, у цьому сенсі очікуємо завершення реформи державного управління саме для районного рівня, на виході маємо отримати місцеві адміністрації префектурного типу. 

Чи соромно мені отримувати таку заробітну плату? Я відповідав на це питання багато разів, особливо воно часто постає після подачі декларацій в березні-квітні. Мені не соромно. Мені не соромно за мою роботу, не соромно було в 2014-2015 роках під час бойових дій у Попаснянському районі, не соромно було в 2022 році, не соромно і зараз. Я чиновник з 2004 року, я старанно будував свою кар'єру, навчався, підвищував кваліфікацію, 8 років працював на мінімальній зарплатні, декілька разів був в керівництві то районної адміністрації, то обласної. Я пройшов знизу-доверху все. На сьогодні я очолюю орган державної влади. Заробітна плата очільника органу влади відповідна. Закон України про воєнний стан дозволяє нам працювати, держава вважає, що наша робота потрібна. Буде якесь рішення щодо оптимізації, реформи чи ліквідації, будемо виконувати, я це уже неодноразово робив. Питання, наскільки є можливість працювати повноцінно в цих умовах. Так, ми працюємо не на повну потужність, бо у нас немає можливості реалізовувати всі повноваження, ми не перебуваємо на своїх територіях, вони на сьогодні перебувають в окупації ворогом. Як інституції ми перебуваємо у не дуже доброму стані. Від нас йдуть люди. Деякі службовці працюють за кількох. Штат заповнений десь на 50 відсотків.

Поїздки

 - Чому йдуть люди?

 - Щоб розпочати нове життя, хтось осідає в приймаючих громадах і там працевлаштовується, хтось іде в міжнародні проєкти - Проліска, Рокада, ACTED, там гарна заробітна плата у рази більше, ніж у РДА. Якщо розпочати  роботу в адміністрації – зарплата мінімальна. У нас молоді головні спеціалісти отримують десь 9-10 тисяч. А це державна служба, потрібна освіта, є певна відповідальність, неможливість сумісництва. 

 - Зараз вас будуть реформувати?

 - Ми в періоді реформування з 2020 року і маємо перетворитися в префектури. Новий закон має бути прийнятим у 2 кварталі цього року, законопроєкт уже пройшов перше читання. Місцеві державні адміністрації мають стати адміністраціями префектурного типу. Вони повноцінно префектурами не зможуть бути, бо для цього потрібні зміни в Конституцію. Проте від них уйдуть  виконавські повноваження - управління місцевими фінансами та комунальним майном, садочками, школами, лікарнями, клубами та бібліотеками, які ми ще в 2021 році передали громадам. А більше буде загального нагляду, який на початку реформи децентралізації забрали у прокуратури й нікому не передали. Зараз іде якраз дискусія – який рівень загального нагляду треба передати адміністраціям, щоб це адекватно сприйняло місцеве самоврядування в Україні.

 - Нещодавно було три роки повномасштабного вторгнення. Нині Луганщина окупована на понад 95%. З яким настроєм підходите до цієї дати?

 - У мене завжди підхід оптимістичний. У цих умовах інакше складно змусити себе щось робити. Я не вважаю, що ми дуже програємо. Я не вважаю, що Луганщину здали, забули або кинули. Думаю, що треба ставитися до цього об’єктивно, з зрозумінням, з холодною головою. За три роки Україна показала, що може протистояти навалі, махині, яка удесятеро більша. Нам вдалося зберегти державність. Нам вдалося сформувати певну міжнародну коаліцію підтримки. Як казав Залужний – нам ще буде складно, але вже ніколи не буде соромно. Я не вірю, що найближчим часом можливі ще якісь бліцкриги з боку рф. Те, що вони в рейтингах лишаються другою армією світу, то, думаю, 80% цього показника – наявність ядерної зброї. Без неї вони не були б і в п’ятірці.

Я не вірю у прориви чи якийсь захід в Київ чи Одесу. Наше завдання сьогодні – втримати свою позицію на міжнародній арені. І відстоювати свої інтереси у можливих переговорах. Не втратити цю суб’єктність у переговорах з новою адміністрацією США. Треба посилювати вплив європейських партнерів на нашу підтримку, думаю, останні дні показують, що це вдається.

 - Чи можливо, що Луганщина залишиться тимчасово окупованою після заморозки надовго? Які є сценарії? Які дії?

 - Це дуже реалістичний сценарій, на жаль, якщо буде тільки заморозка. Треба відштовхуватись від тієї ситуації, у якій ми залишимося. Якщо переговори почнуться, мова йтиме про заморозку – то треба думати, як продовжувати комунікувати з людьми на ТОТ. Я думаю, що все одно ніхто не визнає ці території російськими, вони будуть визначені як окуповані. Важливо щоб під деокупацію всіх наших територій були продовжені санкції проти рф, зберігався політичний тиск, і їхнє звільнення було кінцевою метою можливої мирної угоди.

Якщо входимо на позиції 2014 року – то це, фактично, ми повертаємося у ту ситуацію, що була до 2022 року. У нас є органи, фінансові та інституційні можливості для того, щоб відновлювати і владу, і надання послуг, і починати відновлення інфраструктурне. Це самий не складний сценарій для нас. Ми до нього більш-менш готові.

Якщо мова відразу про кордони 1991 року – то це зовсім інші виклики. Потрібні нові інституції і нові інструменти - когнітивна (ментальна) деокупація людей. У цих напрямках теж є напрацювання. Але, думаю, що це найменш ймовірний сценарій сьогодні.