Рожева мрія після втрати: як Анастасія Муранова відкрила дві школи в Києві

Після виїзду із Сіверськодонецька Анастасія Муранова рік працювала онлайн, писала гранти, відкривала школу на останні гроші — і не здалася. Сьогодні у неї дві школи англійської в Києві та здійснена мрія — простір із рожевими стінами, про який вона думала ще вдома. І справа, без якої вона вже себе не уявляє.

А головне — вона впевнена: її школи — високого рівня.

Її історія — сьогодні на SD.UA.

Рік онлайну та перший грант

"EnglishClub" відкрився в Сіверськодонецьку задовго до 2022-го року. За ці роки Анастасія вибудувала команду викладачів, які зростали та навчалися разом зі школою. Кожна інтерактивна дошка, книга чи стілець — усе це було вибрано для тієї школи — школи в рідному місті, з безмежною любов’ю. Але у лютому 2022-го року все, що вклали, залишилося там.

"Мене як підприємця це досить сильно травмувало. Ми залишили все вдома, всі гроші були вкладені в бізнес, заощаджень майже не було. Тому ідея відкрити школу в Києві довго-довго зріла", — розповідає вона.

"EnglishClub"

З цим були пов’язані психологічні перепони.

"Перший рік у Києві я просто працювала. Поки інші плакали й сумували, я будувала плани, думала: добре, будемо щось робити, головне — рухатися. А потім, десь через рік, зрозуміла, що я так і не прожила втрату. Це питання довелося опрацьовувати разом з психологом. Мабуть, тільки після цього в мене з’явилися сили відкривати школи саме офлайн", — говорить підприємиця.

Анастасія Муранова

До того, як знову запрацювати офлайн, "EnglishClub" з березня 2022 року робив це онлайн — спочатку безкоштовно та за донат, адже і викладачам, і учням потрібно було триматися за щось звичне. Студенти залишилися: хтось в Україні, хтось за кордоном — і більшість продовжували вчитися. Саме їхня підтримка, каже Анастасія, допомагала працювати та будувати плани далі.

"Людям треба було мати якийсь орієнтир у всьому цьому. Не щось нове — навпаки, щось звичне, те, що ти завжди робив і добре знав. І вчителям теж хотілося щось робити, якось триматися, не випадати зовсім із життя. Тому ми майже одразу почали працювати", — каже Анастасія.

"EnglishClub"

Відкрити фізичну школу одразу власним коштом не виходило, тому почали писати грантові заявки. Коли вдалося виграти перший грант, школу відкрили в Броварах — на той момент це було значно дешевше, згадує Анастасія. Згодом переїхали до Києва, у ЖК "Comfort Town". Там її чоловік саме облаштовував власну справу, і родина жила поруч. За чотири роки Анастасія написала понад сорок заявок. Отримала позитивні відповіді лише на чотири, але все одно вважає їх хорошою можливістю для підприємців.

"Гранти писати зараз уже дуже легко, я стільки їх написала. Питання тільки в тому, що їх не завжди дають. Але ми все одно постійно пишемо", — каже вона.

Анастасія знає підприємців, які отримували гранти від Дія, але потім не вкладалися в умови чи терміни й були змушені повертати гроші. Каже, у таких історіях найважливіше — уважно читати договір і дивитися, яка саме відповідальність за цим стоїть.

Анастасія Муранова

Рожева мрія

Друга школа відкрилася в ЖК "Галактика", також на лівому березі Києва.

"На ті гроші, які в нас були, ми змогли зробити тільки ресепшн і дві кімнати. Хоча приміщення тут велике, майже сто квадратів, і оренду ми одразу платили чималу. У Києві оренда дуже сильно з’їдає твій заробіток. Вдома, коли ти працюєш у власному приміщенні, ти вкладаєш у своє і розумієш, що тебе завтра ніхто не попросить звідти піти. А тут дуже багато ризиків. Був навіть період, коли ми взагалі нічого собі не купували, у всьому відмовляли, щоб школа стала реальністю. Усі гроші йшли на школу", — розповідає Анастасія.

Ідея рожевої школи виникла ще вдома: перед повномасштабною війною при школі в Сіверськодонецьку відкрилося маленьке рожеве кафе.

"У мене ніколи не було бажання мати просто білі стіни. Колись всім подобався мінімалізм, а зараз ніби повертається кітч — яскраві стіни, насичений простір, багато деталей. Це моя історія, мені таке подобається. Є бізнеси, де кожне місце унікальне. От як “Сільпо”: біля нас є магазин у стилі S.T.A.L.K.E.R., десь — на гавайську тематику. Мені близький такий підхід, коли кожна школа має свій характер. Я хотіла рожеву. І ось ми в ній", — посміхається вона.

"EnglishClub"

Хоча, наприклад, в партнерки по бізнесу Анастасії, інший підхід, що відобразилося на іншій школі.

"Вона дуже вперто тримається за думку, що треба просто працювати далі — як є, у тих умовах, які є зараз. Бо що буде завтра, ніхто не знає. І після кожного вибуху в Києві тільки каже: “Бачиш?” А ми все одно тут будуємо. А ми все одно хочемо ще школи. Тому та школа виглядає скромнішою. Там зібрали те, що вдалося купити на різні гранти. Ремонт особливо не робили, трошки відновили, додали декору. Просто є і працює", — переповідає Анастасія.

Січень і лютий цього року Анастасія називає найважчими за всі чотири роки. На початку січня в будинок у ЖК “Comfort Town”, де розташована одна зі шкіл, влучив шахед. Загинули люди. Сам будинок визнали аварійним: його знеструмили, відключили тепло. У під’їзді лежало скло, були вибиті вікна, вирвані двері. Іронія в тому, каже вона, що до цього приміщення вони переїхали буквально за десять днів до удару.

Якийсь час після удару вони буквально ходили по склу й щодня бачили наслідки руйнування. На Лівому березі тоді ще й зникло опалення. Два місяці школа працювала в холодному приміщенні, майже без світла, під постійні обстріли. У якийсь момент серйозно думали все закривати й продавати.

"Ми тоді жили від дня до дня. Просто рахували: фух, цей закінчився — значить, буде наступний. Думки були різні. Мені здається, ми досі не відійшли від січня і лютого", — говорить Анастасія.
Зараз планів немає, “живемо сьогодення та пробуємо прийти до тями”, каже вона.

"EnglishClub"

Чому не ми?

Коли Анастасія тільки приїхала до Києва й почала придивлятися до конкурентів, на неї чекав несподіваний момент. Вона пішла подивитися одну дуже відому школу — популярну, дорогу, ту, яку всі радили. Після початку повномасштабної війни власники виїхали за кордон, школа закрилася, але приміщення ще стояло в оренді. Анастасія знала, що до 2022 року там були сотні студентів і дуже високий чек. Тому на четвертий поверх вона підіймалася з великими очікуваннями.

"Я прийшла, а там просто катастрофа. Якісь стіни обшарпані, старий лінолеум, від руки намальований алфавіт. Я стояла й не могла повірити. Думала: це в Києві такий рівень? Мене це тоді дуже отверезило", — згадує вона.

І додає, що в Києві просто шалена конкуренція, дуже багато маленьких приватних шкіл, майже на кожному кроці.

"Пропозицій настільки багато, що люди часто навіть не порівнюють. І в кожному ЖК — свої люди, свої запити. Ми ще в Сіверськодонецьку, Рубіжному й Лисичанську це бачили. Між містами по 15 кілометрів, ніби все поруч, а люди абсолютно різні: інший світогляд, інший попит, інші очікування. Тут так само", — говорить Анастасія.

Анастасія Муранова

Більшість студентів "EnglishClub" — переселенці. Хто з 2014-го, хто з 2022-го. Переважно діти. Про це дізнаються здебільшого випадково — через рік-два, у якійсь розмові. Анастасія думає, що це не збіг: притягуються люди зі схожим досвідом, хоча ніхто про це не домовлявся.

"EnglishClub"

"Ми не робимо з учителів роботів. У великих школах часто є скрипти: скільки разів усміхнутися, якими словами говорити, як виглядати. А ми хочемо, щоб вчитель залишався живою людиною, особистістю. Це складніше й дорожче, не всі так працюють. Ми, мабуть, у цьому трохи олдскульні — але досі тримаємося саме такого підходу", — пояснює засновниця.

Десять років роботи в Сіверськодонецьку дали велику базу довіри, і частина тієї команди збереглася. Люди хочуть до своїх викладачів, до своєї школи. Це, каже Анастасія, така ностальгічна історія — всі ностальгують за часами, яких більше немає.

"У мене ніколи не було думки, що ми маємо стояти десь осторонь тільки тому, що ми не “велика київська школа”. Ми абсолютно нормально конкуруємо, а в багатьох речах, чесно, навіть сильніші. Тому я взагалі не бачу причин, чому люди не можуть обрати нас", — підсумовує Анастасія.

Читайте також: «Моя мрія за ці три роки поки що не змінилася». Історія Анастасії Муранової