Від самонавчання до власної студії у Львові: історія тату-майстрині з Лисичанська

Анна Асєєва – тату-майстриня родом із Лисичанська, яка почала свій шлях у сфері у 2019 році після переїзду до Львова. Сьогодні вона має власну студію, навчає новачків і працює з клієнтами з України та з-за кордону. Її історія не лише про тату, а про шлях від вуличної культури на Донбасі до власного бізнесу, відкритого вже під час повномасштабної війни.

В інтерв’ю SD.UA Анна Асєєва розповіла, як пройшла шлях від самонавчання до власної студії та курсів, а також поділилася баченням трендів і принципами своєї роботи.

Від Лисичанська до Львова: перші кроки у тату-сфері

Анна з дитинства займалася творчістю, навчалася у художній школі, брала приватні уроки у місцевого художника. У рідному Лисичанську вона була залучена до розвитку молодіжної культури, зокрема Центру вуличних-урбан культур «Дружба».

Серед інших захоплень дівчини – написання віршів та заняття паверліфтингом.

Після одинадцятого класу Анна вирішила переїжджати до Львова на навчання і почала шукати можливості увійти в тату-сферу.

«Курси коштували близько 25 тисяч гривень. Для студентки, яка жила на 4 тисячі гривень, це було недосяжно», – говорить співрозмовниця SD.UA.

Анна Асєєва 

Тоді майстриня почала шукати альтернативу та знайшла варіант індивідуального навчання.

«Одне заняття коштувало тисячу гривень. У мене було всього три [сміється – ред.]. На першому мені дали машинку і сказали пробувати бити на штучній шкірі, на другому – я вже набивала тату на майстрі, а на третьому – працювала з моделлю. Отак я і почала», – каже дівчина.

Анна Асєєва 

Під час пандемії Анна повернулася до Лисичанська. Батьки підтримали її: допомогли купити обладнання та матеріали, і вона почала самостійно вдосконалювати навички. А через декілька місяців повернулася до Львова, взяла в оренду місце й продовжила «набивати» руку.

Анна згадує, що на старті її дуже підтримували інші майстри: «Я тоді ще нічого не вміла, але дуже хотіла навчитися – приходила на сеанси, спостерігала за роботою, ставила питання. Вони ніколи не відмовляли, пояснювали нюанси й дали мені великий поштовх».

Робота Анни

Паралельно Анна приймала клієнтів у Лисичанську. За її словами, там тату-сфера мала великий попит через брак майстрів.

«Я приїжджала додому нібито відпочити, але виходило навпаки – працювала більше, ніж у Львові. У мене було по дві-три людини на день», – згадує вона.

Роботи Анни 

Початок повномасштабного вторгнення Анна застала у Лисичанську. Родина готувалася до святкування маминого дня народження, однак натомість вимушені були збирати речі та залишати рідне місто. Усі разом виїхали до Львова, де Анна допомогла облаштуватися батькам.

«Були стереотипи, що людей зі сходу тут не люблять. Але за весь час у Львові я жодного разу не стикалася з негативом. Навпаки, люди дуже відкриті. Клієнти завжди знали, звідки я, і добре ставилися, – розповідає Анна. – Батьки, відверто, ніколи не жили так добре, як після переїзду. Щовихідних вони ходять на побачення – у них тут почався новий «цукерково-букетний» період».

Анна Асєєва 

Три спроби й омріяний грант на власну справу

Після досвіду роботи в різних студіях Анна вирішила створити власний простір, що стало
для неї окремим викликом. Говорить, що довгий час не наважувалася на цей крок, адже це великі ресурси та ризики.

«Спочатку ми з подругою думали відкрити магазин білизни. Але під час написання гранту я зловила себе на думці: «Навіщо я це роблю, якщо мені цікаво інше?» І відмовилася від цієї ідеї, – розповідає тату-майстриня. – Через рік я все ж таки самостійно написала бізнес-план і подала заявку в «Дію». Перший раз – доопрацювання, другий – відмова. На третій мене запросили на співбесіду – і я отримала грант на суму 250 тисяч гривень для розвитку власної справи».

Анна Асєєва 

Тоді Анна розпочала пошуки приміщення, поступово закуповувала все необхідне, робила ремонт та облаштовувала свій простір з нуля. Наприкінці цього літа студія відкрила свої двері для клієнтів. Анна говорить, що змогла впоратися з усім за три місяці, і втілити всі свої ідеї.

«Мені головне, щоб студія була затишною, щоб людина могла розслабитися і почуватися вільно. Клієнти інколи кажуть, що тут як у бабусі: накриють ковдрою, наллють чай, дадуть цукерку, запитають, чи комфортно, і навіть можуть зробити масаж, якщо треба. Все, що я хотіла створити, мені вдалося», – каже вона.

Роботи Анни

«Навчання – це лише старт, і за десять днів ніхто не стане тату-майстром»

Сьогодні Анна не тільки є власницею тату-студії, а й тією майстринею, яка передає свої знання іншим.

«На своїх заняттях я працюю з учнями максимально практично. Ми відпрацьовуємо техніку на штучній шкірі щонайменше по 4 години. Якщо це робота на моделі — проводимо разом цілий день, повністю занурюючись у процес. Результат, який мої учні отримують за місяць, це той рівень, до якого я сама йшла близько пів року», – розповідає майстриня.

Навчання

Окрему увагу Анна приділяє набору учнів.

«Я не беру на навчання людей, які не вміють малювати. Перед стартом завжди проводжу співбесіду – дивлюся, що людина вміє й чого хоче. Якщо потрібно, вона може спочатку піти вчитися малювати, а вже потім приходити до мене».

Навчання

Наша співрозмовниця переконана, що талант – не головне, всього можна навчитися, якщо є бажання. У своїй практиці вона бачила людей, які починали з нуля у 30 років і за кілька місяців вже мали результат.

Анна говорить і про складні ситуації: «Був хлопець, який прийшов на навчання, але після кількох занять я зрозуміла, що в нього немає справжнього інтересу. Він прийшов просто «чимось зайнятися», за нього платила мама. Мені стало шкода грошей його батьків, бо сама знаю, як вони важко заробляються».

Вона вирішила взяти оплату лише за вже проведені заняття, а решту грошей повернула.

Майстриня підкреслює, що не хоче працювати з людьми, яким це справді не потрібно. На її думку, курси татуювання – недешеві, тож людина, яка за них платить, має отримати реальну користь і результат.

Водночас Анна наголошує: «Навчання – це лише старт, і за десять днів ніхто не стане тату майстром. Я даю сильну базу своїм учням, а далі вони мають самі продовжувати розвиток».

Робота Анни

Про безпеку та свідомий вибір

За роки роботи в потокових студіях Анна неодноразово відмовляла клієнтам: «Я не працюю з п’яними людьми. Це некомфортно і для процесу, і для результату – тату може погано загоюватися. Так само я не беруся за роботи з поганими ескізами».

Для Анни татуювання – не просто малюнок, майстриня зазначає, що завжди адаптує ідею під людину, враховуючи зовнішність, анатомію та розташування.

«Татуювання може як прикрасити тіло, так і зіпсувати його. Воно може приховати шрам або підкреслити форму. У цьому сенсі майстер – і хірург, і естет», – впевнена наша співрозмовниця.

Робота Анни

Анна принципово не працює з неповнолітніми, схильна до думки, що тату треба робити у більш свідомому віці: «Хоча б у 19–20 років. До мене приходять мами з дітьми, але я відмовляю. Одна відмова не вплине на мій заробіток, але може вплинути на життя людини».

Цікаво, що сама Анна не має жодного татуювання: «Я дуже люблю тату, але на собі поки не бачу. Думаю, до цього треба прийти усвідомлено. Кажу всім, що це моя фішка [сміється – ред.]. Коли клієнти бачать мене вперше, у них часто дисонанс – я виглядаю досить класично й не схожа на «типового» тату-майстра».

Анна Асєєва 

Тенденції та символіка у тату

Анна говорить, що мода щодо стилів тату постійно змінюється, але є й стабільна класика – реалізм, графіка, японський стиль, скандинавська тематика. Вони не виходять з моди.
Водночас деякі стилі проходять свій цикл.

«Трайбл, чорні візерунки з чіткими лініями, геометричні форми, був дуже популярний у 90–2000-х. Зараз його перебивають. Ще є нео-трайбл, який частково повернув моду, але він теж з часом, швидше за все, зникне або трансформується», – розповідає тату-майстриня.

Після початку повномасштабного вторгнення, за її словами, значно зріс попит на українську символіку, зокрема на напис «рускій воєнний корабль». Нині ж цивільні рідше обирають патріотичні татуювання, натомість такі запити частіше надходять від військовослужбовців.

«Військові частіше обирають щось більш символічне – скандинавські мотиви, руни, міфологію. Скандинавія зараз особливо популярна серед них через войовничі образи», – зазначає тату-майстриня.

Анна говорить, що багато військовослужбовців повертаються до неї не тільки за тату, а просто поговорити: «Їм часто не вистачає розуміння з боку цивільних — інколи це більше про терапію, ніж про татуювання».

Робота Анни 

Історії за кожним татуюванням

До Анни звертаються не лише українці, а й люди з-за кордону. Зокрема, ті, хто хоче зафіксувати важливі для себе символи війни та підтримки України. Так, одна з волонтерок зробила татуювання з тризубом і написом на руці «Слава Україні».

Також серед постійних клієнтів Анни є іноземець – чоловік із Великої Британії, який приїжджає до Львова працювати й регулярно відвідує її студію.

«У нього майже все тіло забите, зараз працюємо над спиною і боками. Залишилася тільки голова», – розповідає майстриня.

Робота Анни

Серед робіт Анни є історії з особливим емоційним змістом. Одна клієнтка прийшла зробити татуювання на честь дідуся та бабусі.

«Дідуся називали Івасиком-Телесиком, а він звертався до бабусі «мій метелик». Ми створили ескіз: Івасик -Телесик у човні, який тримає метелика. Згодом хочемо додати фразу «Ми завжди поруч» їхніми почерками – з записок». Така просто робота, але з таким глибоким сенсом, дуже припала мені до душі», – говорить наша співрозмовниця.

Робота Анни

Окрему частину практики майстрині займають татуювання пам’яті. Батьки приходили робити парні татуювання на честь загиблого сина-військового – крила з його позивним. Інша клієнтка робила татуювання на честь загиблого хлопця, який називав її «Пітятко», зобразили двох курчат і відповідний підпис.

Є історії, які виходять за межі самої роботи. Одна з клієнток прийшла у 40 років за першим своїм татуюванням – написом «Народжена бути щасливою».

«У неї було складне життя – самотність, борги, проблеми. Через рік вона прийшла і сказала, що тату змінило її життя: вона зустріла чоловіка, вийшла заміж і закрила борги. Звісно, це не магія, але людина дала собі внутрішню установку», – говорить Анна.

Вона зазначає, що кожна людина для неї – це окрема історія, наповнена емоціями та змістом. І в кожному татуюванні, за її словами, завжди є щось більше, ніж просто зображення.