Чи запрацюють "Азот" та інші промислові гіганти Луганщини?

Всі знають на Луганщині так званий трикутник Сєвєродонецьк-Лисичанськ-Рубіжне, підприємства якого були відомі на всю країну та за її межами. Але протягом масштабних бойових дій торік значна частина була пошкоджена. Окупанти почали піаритись на відновленні всіх промислових гігантів, українська влада та багато фахівців кажуть, що Луганщина, скоріше за все, може піти іншим шляхом розвитку.

«Сєвєродонецьк онлайн» проаналізував, яка доля надалі чекає промисловість Луганської області. Чи можливо, а головне – чи потрібно відновлювати з попелу виробничі гіганти або навіть після перемоги Луганщина матиме інший шлях розвитку?

Технопарк чи різка на метал?

За підрахунками експертів Forbes, найбільших втрат зазнав Дмитро Фірташ – близько 55 мільйонів доларів. Не зважаючи на те, що частка виробництва Сєвєродонецького “Азоту” в холдингу Ostchem останні роки складала не більше 15%, за 2020 рік підприємство заробило понад 77 мільйонів доларів.

Рубіжанський “Картонно-тарний комбінат” продав у 2020 році продукції на 118 мільйонів доларів. Одне з найбільших виробників пакувальної тари в країні, підприємство, на якому працювало 1200 осіб, у 2022 році коштувало його співвласнику Геннадію Мініну близько 50 мільйонів доларів.

Юрій Бойко, який за інформацією видання мав частки в Рубіжанському НВП “Зоря” та Сєвєрдонецькому “Склопластику”, разом з партнерами втратив близько 45 мільйонів доларів. Зазначається, що у 2021 році Антимонопольний комітет дозволив сину Бойко викупити частину активів Української хіміко-енергетичної компанії, якими користувалась “Зоря”. 

Про подальшу долю цих гігантів, а особливо «Азоту», говорилося багато. Зазвичай, це були невтішні прогнози.

Керівник Сєвєродонецької міської ВЦА Олександр Стрюк розповідав, що підприємство фактично знищене. 

«Більша частина «Азоту» залишається все ж таки замінованою і несе на собі наслідки тих активних бойових дій, які були при штурмі міста. Частково там намагаються якісь дільниці розчистити виробничі. Хоча з літа вивозилось і обладнання на аналогічне підприємство у росії, і різався на металобрухт. Тобто підприємство фактично знищене», - каже Стрюк.

Але ж окупанти нібито проаналізували стан справ і розробили програму з відновлення до 2035 року. Вони «визначили» перелік основних підприємств Сєвєродонецької агломерації та планують їхнє відродження.

«Це такі підприємства, як «Азот», «Зоря», лисичанські підприємства…Багато з них готові до роботи», - каже перший заступник голови уряду самопроголошеної «лнр» Юрій Говтвін.

Нібито з 2023 року їх навіть запускатимуть.

Позиція української влади однозначна – наразі це неможливо.

«Не можна виключати часткове використання деяких приміщень та обладнання, але казати про відновлення роботи неможливо. За відсутності нормальної подачі живлення, за відсутності очисних споруд, комунікацій, всі ці заяви є фейковими”, - сказав Стрюк на ці обіцянки. 

Пізніше окупанти взагалі заявили, що на місці «Азоту» буде технопарк.

"У сєверодонецькій агломерації є наш гігант - сєверодонецький "Азот", на його майданчику плануємо створити сєверодонецький індустріальний технопарк "Азот". Випускає це підприємство аміачні добрива, органічні спирти та кислоти. Зараз на фінальній стадії підписання з інвестором", - каже самопроголошений міністр промисловості та торгівлі так званої «лнр» Тимур Саматов. 

"Азот". Фото Getty Images

Голова Сєвєродонецької ВА Роман Власенко вважає, що найімовірніше– окупанти поріжуть заводи на метал.

«Більше є шансів що підприємства, що розташовані там, поріжуть на металобрухт або вивезуть у рф, ніж те, що воно буде відновлюватися», - каже він.

Власенко також підкреслив: за роки окупації можна подивитися, що окупанти нічого не зробили у тій же Кадіївці, Луганську, Алчевську.

«Великі промислові міста – вони фактично стоять. Великі підприємства нецікаві російській владі, бізнесу. А наша умовно «лнр-ка» влада – вона неспроможна організувати роботу цих підприємств без значних інвестицій, без можливості експорту або вивозу готової продукції. Я думаю, ті санкції, що зараз накладені на рф, ще погіршать цю ситуацію», - розповів Власенко.

Де взяти джерела живлення?

Директор департаменту житлово-комунального господарства Луганської ОВА Віталій Сурай каже, що наразі джерела живлення в окупантів ненадійні.

«Ми ж розуміємо, що для роботи підприємств, які мають клас підвищеної небезпеки чи потенційно небезпечних об’єктів, потрібно мати надійне джерело живлення. Якщо ми кажемо про електроенергію. На сьогодні, за нашою інформацією, воно там вкрай ненадійне. І навіть з 2014 по 2020 роки ми мали живлення лише від однієї електростанції у Щасті, невеличкі обсяги могли споживати від Харківської та Донецької областей. Це давало змогу тому ж «Азоту» чи «Картонно-паперовому комбінату» у Рубіжному безпечно працювати», - пояснив він.

За його словами, встановлювались великі конверсійні установки, щоб підтримати хімічні процеси. Щоб не було надзвичайних ситуацій у випадку, коли зникає електроенергія по одному джерелу живлення.

«За нашою інформацією, на сьогодні там вкрай ненадійна схема живлення. Не всі території навіть мають 220 вольт, а ми кажемо про клас напруги 110, 35 кіловольт. А якщо ми кажемо про електричну енергію, то згідно наших даних, джерелом у них є Луганська ТЕС у Щасті. Вона працює на тупіковому контурі. З урахуванням того, що велика кількість розподільних підстанцій зазнала руйнівних пошкоджень, тому забезпечити клас надійності споживання електричної енергії на сьогодні неможливо», - вважає Сурай.

Промисловість Луганщини

Ще одна проблема – вода. Наприклад, «Азот» потребує великої кількості води й багато забрудненої рідини він виробляє. До цього за це відповідав цех нейтралізації. Так звані «Очисні споруди». Наразі він не працює.

«Згідно з отриманою скудною інформацією, вони там змогли подати напругу на Щедрищанський водозабір. Тобто десь з’явилася питна вода, навіть у багатоповерхівках. Але ж система функціонування водопостачання неможлива без функціонування водовідведення, тобто каналізування. Одна зі складових, а їх багато, каналізаційно-насосних станцій, які перекачували від житлової забудови всі зворотні обіги на «Азот», тобто на станцію очищення води. На сьогодні вони не працюють майже. Скоріше за все, зараз скидання іде господарсько-побутових стоків по рельєфу, можливо, озера Чисте, яке вже не чисте. Ну, і каналізаційно-очисні споруди на «Азоті» не працюють, тому далі все скидається у річку», - розповів фахівець.

Така ж ситуація у Рубіжному, Лисичанську.

Лисичанськ. "НПЗ".

Що стосується газу, то був пошкоджений центральний газогін, який йшов на Сєвєродонецьк. У районі шосе Будівельників. Окупанти відновили його роботу.

«Нескладна була робота. Відновили дві лінії по 500 метрів газогону. На сьогодні вони споживають газ з газорозподільчого пункту «Сохранівка». Далі потім він на Європу йшов. Коли ми не змогли контролювати, там далі йшло на РЕС на Новопсков, коли ми втратили контроль над ним - Україна відмовилася від рахування газу по цьому пункту «Сохранівка». Вони на сьогодні Луганщину також живлять з цього магістрального газогону. Обсягу газу достатньо. Також цей газ приймає Луганська ТЕС. Тому там безкоштовний газ у великих обсягах є. Ми розуміємо, що коли буде деокупація, Луганщині доведеться заживлювати альтернативним шляхом, через Донеччину. Є там робочі схеми», - пояснив Сурай.

На сьогодні з газом в окупантів великих проблем немає. Тільки локальні – пошкодження газогонів.
«Для обсягу промисловості там немає проблем. Величезні обсяги споживаються. Думаю, що на «Азот» вистачить», - прокоментував керівник департаменту ЖКГ.

Проте проблеми з водою, електроенергією, руйнації навряд чи це дозволять.

«Щодо електрики, води – там ситуація вкрай жахлива», - вважає він.

Як бути з фахівцями?

Голова Сєвєродонецької ВА Роман Власенко вважає, що більшість фахівців, які б могли відновлювати роботу, поїхала з Луганщини.

«Значна частина профільних спеціалістів виїхала, я думаю», - каже він.

Інженер-технолог цеху виробництва карбаміду сєвєродонецького "Азоту" Олександр Шумаков вважає, що найперше стане на заваді запуску великих підприємств – це нестача фахівців.

«На мою думку, найголовніше - це люди. Можна вкласти купу грошей та відновити понівечене війною обладнання, але без досвідченого персоналу високотехнологічні цехи стануть просто металобрухтом», - каже він.

При цьому, за його словами, у результаті бойових дій була зруйнована в першу чергу автоматика, яка контролювала всі хімічні процеси. Якщо деякі труби, будівлі, перекриття можуть відновити навіть некваліфіковані будівельники, то автоматику, трубопроводи, газогони високого тиску - тільки висококваліфіковані кадри.

«Знову ж таки, навіть, якщо вдасться відновити якийсь один цех, то він не працюватиме самостійно без низки допоміжних підрозділів: цеху оборотного циклу води, цеху розділення повітря, нейтралізації та очистки стоків. А також електроенергія, сировина, ринки збуту», - пояснює фахівець.

Окрема тема - шляхи підвозу сировини та транспортування готової продукції. Мости, залізничні вузли, колії взірвані.

Сєвєродонецьк Фото: Marcus Yam/Los Angeles Times via Getty Images

«Ми пам'ятаємо, як довго відновлювали мости за цивілізованою владою за допомоги європейських партнерів у 2014-2015 роках. Скільки це займе в окупантів? Риторичне запитання», - вважає Шумаков.

Гроші та доцільність відновлення

Ще один важливий чинник – гроші. Адже відновлення таких потужних підприємств занадто дорого коштуватиме.

«Вони зазнали значних руйнувань і їхнє відновлення буде дороговартісне. Я думаю, для того, щоб відновити «Азот», його виробництво, необхідні мільярди гривень. Я думаю, що тут мова йде про сотню мільйонів доларів інвестицій для того, щоб відновити «Азот» після тих руйнувань, яких він зазнав», - вважає Роман Власенко.

Але інше питання – доцільність цього у 21 сторіччі.

«Найголовніше питання – доцільність його запуску. Я думаю, що у росії є підприємства, які працюють і навіщо їм формувати для себе конкуренцію? Плюс територія залишиться на лінії зіткнення. Україна виходитиме на адмінкордони. Я думаю, що всі ці плани стосовно відновлення – це фейки та пропаганда. Тому що ніхто не буде вкладати гроші на лінії зіткнення і під загрозою активних бойових дій», - каже очільник Сєвєродонецької ВА.

Приблизно така ж ситуація і в Лисичанську та Рубіжному.

Власенко додає, що в Україні ринкова економіка й все залежатиме від рішення власників.
Завдання влади, на його думку, допомагати створювати або відновлювати робочі місця, які Луганщина втратила.

«Але все ж таки треба мати якісь альтернативні запобіжники, щоб планувати стратегічні документи громад, які будуть деокуповані, в питаннях того, щоб все одно переорієнтовуватися на малий та середній бізнес. Щоб не залежати від таких великих підприємств. І мати на увазі все ж таки такий аспект - є вірогідність того, що ці підприємства не відновлюватимуться за рішеннями їхніх власників. З тих же самих безпекових причин. З того, що вони належать великим холдингам та компаніям. Можливо, вони вже не будуть конкурентоспроможними через те, що вони дуже енергоємні та не неефективні. Фактично всі ці підприємства радянського союзу й на сьогодні вони не такі технологічні», - вважає Власенко.

Промисловість

Багато фахівців сходяться на думці, що треба розвивати економіку Луганщини на більш інноваційні напрямки, а також на малий та середній бізнес.

«У нас зруйнована промисловість. Причому зруйновані вже достатньо застарілі для свого часу підприємства. Років на 40 застарілі. Відбудувати «Азот» чи «Луганськтепловоз» - то безглуздя якесь. Тому що нікому не потрібні ці тепловози. Ми живемо в новому економічному світі. Питання – що буде замість тих застарілих гігантів?», - казав в інтерв’ю «Сєвєродонецьк онлайн» науковець та розробник Андрій Жидков. 

Роман Власенко каже: статистика 2015-2016 років показує, що зайнятість забезпечував малий та середній бізнес.

«Тобто «Азот», «Ліннік» та «Зоря» станом на 2015-2016 роки не бюджетоутворюючі підприємства, вони не забезпечують максимальну зайнятість населення і вони не забезпечують експортний потенціал. Тобто вони втратили ці показники. Не найбільші платники податків, не найбільші експортери, не найбільші роботодавці. Це великий міф, який нав’язувався олігархічним менеджментом. Не треба боятися, що ці підприємства можуть не запрацювати», - попереджає Власенко.

Підприємець Михайло Івонін вважає, що Сєвєродонецьк як такого профілю немає.

«Це тільки у сєвєродончан було якесь усвідомлення, що це місто хіміків. І все, на їхню думку, будувалося навколо «Азоту». Однак він давно не був містоутворюючим підприємством. Це коли там працювало 20 тис. осіб, а у місті було 100 тис. населення – тоді можна було сказати, що все будувалося навколо й завод був містоутворюючим. Але останнім часом на «Азоті» працювало 2,5 тисячі людей. У нас лише в «Оргхімі» працювала 1 тисяча людей. В «Імпульсі» працювало близько 800 людей. Вже не мав «Азот» такого впливу, як раніше і як звикли вважати містяни. Тому я не розумію поняття «перепрофілювати» місто», - розповів Івонін.

На його думку, місто залишиться окраїною України.

«Тому що торгові зв'язки з Росією розірвані і я не вірю, що найближчим часом відновляться. Для того, щоб там розвивався бізнес, там потрібні певні умови. Наприклад, зона без податків. Щоб зрівняти умови. Тоді й весь той людський потенціал повернеться, який виїхав. Якщо створять умови, місто може піти будь-яким шляхом. Яким буде Сєвєродонецьк – я не знаю. Але з огляду на те, що він компактний, правильно спроєктований і комфортний, його можна швидко відновити», - вважає підприємець.

Але не слід забувати й той факт, що ніхто не знає, яким чином та коли закінчиться війна. А це може також накладати відбиток на подальшу долю підприємств.

«До того ж, наш сусід нікуди не подінеться. Це буде постійна точка напруги. Навіть, якщо росія розвалиться, то через багато років все може повторитися. Це треба тримати в голові. Дружнього сусіда там немає. Тобто потрібна прикордонна смуга, яка буде напічкана військовими базами, умовно кажучи. Відповідною інфраструктурою. Люди мешкатимуть в військових містечках, обслуговуватимуть військових. Розумітимуть, що кожного дня може прозвучати сигнал тривоги. І треба буде або брати зброю, або збирати валізу. Я так це бачу», - вважав Андрій Жидков.

На думку Романа Власенко, у Луганщини є можливість збудувати нову економіку, інноваційну, не таку енергоємну.

«Розквіт малого та середнього бізнесу може врятувати Донбас. Але це все одно не швидко. Такі настрої все рівно пануватимуть. За моїми оцінками, десь половина точно не повернеться, а другу половину ми повинні перевиховати з радянської ментальності на бізнесову. Тільки креативні індустрії, малий та середній бізнес, самозайнятість можуть врятувати наші території. Але до цього треба убезпечити область. Після перемоги треба ставити системи ПВО, копати ров на кордоні, будувати фортифікаційні споруди, робити декілька військових баз. До того ж, це бюджетоутворюючі моменти теж. Плюс податкові канікули. Тоді люди повернуться і займуть ніші», - вважає він.

Проте «Азот» пережив другу світову та зміг відродитися, а точніше – розпочати свою амбітну історію. Першу лінію Лисичанського хімкомбінату якраз планували відкрити у третьому кварталі 1941 року. Але війна все перекреслила. Хімкомбінат фактично довелося будувати з нуля. Це вдалося лише в 1951 році. Там встановили вивезене з Німеччини устаткування. Це дозволило перетворити підприємство на багатопрофільний хімічний гігант. Тут працювали вивезені з Німеччини вчені та інженери-хіміки. Згодом Сєвєродонецький хімкомбінат "Азот" отримав славу одного з найбільших в Європі виробників мінеральних добрив. Ходили навіть чутки, що «Азот» був частиною радянського атомного проєкту по створенню ядерної бомби й займався виробництвом "важкої води". 

"Азот" у минулому

Що вирішать у майбутньому власники підприємств – опальні олігархи, промосковські політики та самі росіяни – невідомо нікому. Тому наразі можна тільки припускати, що Луганщину очікує якесь інше, більш інноваційне майбутнє, а промислові гіганти залишаться лише у пам’яті.

Редакція висловлює вдячність журналісту Сергію Окішеву за допомогу у написанні матеріалу.