Новорічний Сіверськодонецьк, який живе у нашій пам’яті

Сіверськодонецьк уже понад три роки перебуває в окупації. Та новорічні спогади про рідне місто й досі живуть у серцях його мешканців. Саме тому святкові дні часто даються важко — далеко від дому, серед інших міст та інших вулиць, куди доля розкидала сіверськодончан.

Відчуття затишку, звичної зими й дому залишилося десь там — у спогадах, які поки що недосяжні. Але вони не зникають. Сьогодні редакція SD.UA разом із нашими героями згадує, яким був зимовий, новорічний Сіверськодонецьк — місто, яке продовжує жити в пам’яті.

Військовослужбовець з позивним «Сєвєр» із Сіверськодонецька

Новий рік у Сіверськодонецьку. Ми часто виходили на новорічну ялинку, концерти, коли вони ще були, де зустрічали друзів та знайомих. Прикрашений ПК Хіміків завжди був у центрі уваги, як і прикрашені дерева біля «Імпульсу». Атмосфера рідного міста — це те, чого не вистачає. Коли взимку їздиш по маленьких містах в різних регіонах України, бачиш райони, що схожі на сіверськодонецькі, постійно ловиш приємні спогади з юності та дитинства, але вже із сумними емоціями. Сумно… коли, ймовірніше, більше не зможеш повернутися в рідне місто, пройтися засніженими вулицями по таких знайомих місцях, магазинах, кавʼярнях. Все у Сіверськодонецьку мало свою атмосферу, кожна вулиця, будівля віддає маленькою історією. Це тепло, що є в середині та гріє приємними спогадами. І цього дуже не вистачає, де б я не був і не їздив.

Фото та відео військового "Сєвєр"

Письменниця Альона Рязанцева

Новорічні свята були найкращими. Та й зараз для мене грудень — найдивовижніша пора року, хоч і віри в різдвяне диво поменшало. Пам'ятаю, дитиною я ходила колядувати та щедрувати з подругою по родичах та друзях. Співали те, що й зараз: «Коляд, Коляд, Колядниця, добра з медом паляниця…» і так далі. Отримували за це смаколики та гроші. Кілька років поспіль до нас додому приходили хлопці-сусіди посівати. Було важко потім прибирати, але зараз ці моменти згадуються з теплотою. Ще бабуся готувала кутю, ми обмінювалися їжею з родичами, знову ж таки співали, отримували за це цукерки. На Миколая (тоді ще ми відзначали його 19 грудня) я завжди шукала подарунок під подушкою або на підвіконні. Мені здається, святкування у кожному регіоні України має багато спільного, хоч і, мабуть, не менше відмінного. Я зараз живу у Львові та з цікавістю досліджую місцеві традиції. Наприклад, тут я «познайомилась» з дідухом — прикрасою з колосків, яку ставлять у домі на різдвяні свята. Зі зміною місця проживання, уніфікацією свят, прийшли й нові питання. Раніше ми обмінювалися подарунками у новорічну ніч, а вже після святкували Різдво. Зараз же Різдво йде першим, тому ми «підлаштовуємося» — даруємо все до новорічної ночі. Спочатку було трошки дивно, але зараз наче призвичаїлись. Мабуть, як і всім переселенцям, мені просто… не вистачає новорічного Сєвєра. Святкової ялинки, новорічних прикрас міста… Особливо часто я згадую яскравий Палац Хіміків. Позаяк я жила в тому районі, то завжди у грудні дивилась на нього і відчувала дух свята, оцю новорічну магію. А, може, це пов’язано з тим, що в дитинстві я часто ходила туди на святкові вистави, повертаючись додому зі смачним пакунком цукерок. Мені подобається бачити, як тут, у західних областях, святкують Різдво. Це цікаво, це надихає. Але завжди, де б ти не був, думками повертаєшся в неідеальні часи, неідеальне місто, в якому ти був дитиною. І по-справжньому вірив у новорічне диво.

Фото Альони Рязанцевої 

Сіверськодончанка Галина

 Для мене Новий рік був завжди найголовнішим святом, більшим, ніж День народження. Мама щороку кілька днів готувала дуже смачні страви, накривала стіл і ми всією родиною зустрічали багато родичів. У дитинстві я дуже любила влаштовувати для них «концертну програму» - з конкурсами, вікторинами, призами. Щороку придумувала стилізацію і, відповідно до неї, програму на всю ніч. Були традиційні страви — мама робила пельмені та пекла найсмачніші пиріжки з вишнями. А тітка приносила торт «Наполеон». Зранку 1 січня я прокидалася найперша – і це був найсмачніший сніданок за весь рік. А вдень ми або йшли з батьками гуляти «на міські ялинки», що завжди встановлювали на Площі Перемоги, Площі Миру, а також біля Міського Палацу культури. Ці площі святково прикрашали й біля них була справжня святкова атмосфера. Там легко було зустріти друзів чи знайомих. Або в дитинстві, якщо був сніг, йшли з друзями з двору, кататися на санчатах (або й просто мішках) в кар’єр за Льодовим палацом спорту. У нас була велика гомінка кампанія, людей десять. А там були найкращі гірки в місті. Ми каталися з них аж поки не стемніє, і це були незабутні враження. А на Різдво ми завжди всією родиною вже йшли в гості до моєї Хрещеної. Я приносила кутю та обов’язково казала: «Просили тато, мама, і я прошу: прийміть мою вечерю», а потім співала «Щедрика». Такі у нас були у родині традиції святкування Нового року та Різдва. Зараз вся родина, друзі, роз’їхалися по світу і повторити ці традиції вже, на жаль, неможливо. Та і фото залишилися вдома…

Фото Альони Рязанцевої

Авторка Яна Мостова

Розпитати містян про їхні спогади мене, мабуть, змусили ностальгія та власні відчуття. Дуже часто соцмережі у грудні підкидують фото новорічного Сіверськодонецька, де я прожила щасливі 8 років. До 2014 року я їздила сюди, мабуть, тільки у відрядження чи проїздом до баз відпочинку у Кремінній. А вже після переїхала та зачарувалася містом посеред лісу з красивою, справді сніжною зимою. Я жила через дорогу від Чистого озера та як тільки випадав сніг, бачила тих щасливих дітлахів з лижами, ковзанами чи санчатами, які йшли кататися. І це здавалося таким звичним. А ось що дивувало – так це дві ялинки у місті! У Луганську, звідки я родом, завжди була одна. Згодом у нас була обов’язкова традиція – з’їздити на всі ялинки, як тільки їх прикрасять. Та улюблена все ж таки була біля Палацу Хіміків.

Згадується, що коли Луганську ОВА очолював Геннадій Москаль, у місті поставили справжню живу ялинку, яку привезли з Закарпаття, на площі перед будівлею облдержадміністрації.

«Вічнозелене дерево заввишки 22 метри виросло на схилах Говерли поблизу с.Косівська Поляна Рахівського району Закарпаття, — в місцевості, звідки три роки тому ялинку відправили на Новий рік у Ватикан». Цього року аналогічний подарунок голова Луганської ОДА Геннадій Москаль вирішив зробити для Луганщини, він особисто домовився про доставку ялинки, яку привезли за півтори тисячі кілометрів у Сіверськодонецьк спеціальним автопоїздом (саме можливостями автоперевезення пояснюється висота дерева)», - повідомляли тоді у пресслужбі.

Тоді львів’яни також виготовили шопку (вертепну скриньку), яка стояла перед ялинкою.

Я з теплом згадую кінець грудня та перші дні січні, коли ти йдеш в гості крізь святкове місто. Чи коли йдеш годувати білок у ліс. І де б я не жила далі, зі мною назавжди залишаться відчуття затишку та дому, які зміг мені подарувати мій Сіверськодонецьк.