Родом з Сіверськодонецька: містяни, чиї імена відомі за межами Луганщини

29 квітня вважається днем заснування Сіверськодонецька. Міста, яке подарувало країні чимало талановитих, успішних й авторитетних людей. Тут народжувалися, жили, працювали будівельники, науковці, інженери, викладачі та митці – ті, хто не лише писав історію Сіверськодонецька, а й формував його характер.

На сторінках SD.UA – десятки матеріалів про видатних сіверськодончан. Тут можна прочитати про містян, які поклали життя за Україну, тут – про матерів-засновниць міста. Є історії лікарів, волонтерів, підприємців, фотографів, художників, письменниць, поетів, співачок та краєзнавців. Навіть якщо їхні імена ще не прозвучали на всю країну, цих людей точно добре знають і поважають на Луганщині.

Далі – інша добірка. Вона про сіверськодончан, які у своїх сферах стали відомими далеко за межами міста й області. Їх цитують, коментують, згадують у медіа. Про них знімають фільми, пишуть статті, огляди, розслідування, а про деяких – і плітки. Хто вони? Як починали, чого досягли й чим займаються зараз?

У тексті йдеться про представників різних професій. Проте починається він із військових-сіверськодончан, відзначених найвищою державною нагородою – орденом «Золота Зірка». Адже саме вони є уособленням сучасної України.

ВІЙСЬКОВІ

Артур Пруглов – «Земляк»

Військовослужбовець 18-ї Слов'янської бригади НГУ на псевдо «Земляк». Герой України. Народився у Сіверськодонецьку. На початку російської агресії був ще старшокласником у 18-й школі.

П'ять років потому, закінчивши Харківську національну академію Національної гвардії України у званні лейтенанта, розповідав, що події 2014 року вплинули на вибір його майбутнього:

«Згадуючи ті емоції, що були у мене у 2014-му, я пам’ятаю, що саме тоді я й вирішив бути військовим. Нас усіх якось торкнулася війна, але людей, які бачили її на свої очі, чіпляє найбільше. Захищати країну для нас – це не просто слова».

Під час повномасштабного вторгнення як командир взводу Артур Пруглов виконував складні завдання на Луганщині та Донеччині. Він – учасник оборони Рубіжного та боїв під Кремінною.

«Під керівництвом капітана Пруглова групи українських військових успішно вели штурми та проривали ворожі позиції, знищували техніку та визволяли полонених», – розповіли про бійця у Національному юридичному університеті ім. Ярослава Мудрого, де він навчається.

За цим посиланням можна прочитати спогад військового про те, як, тримаючи позиції у приватному секторі Рубіжного, його група дала бій противнику, завдала ворогу значних втрат та у повному складі вийшла з оточення, евакуювавши кількох цивільних.

У травні минулого року, розмовляючи з журналістами, Герой України сказав, що мріє повернути рідне місто:

«Я сам з міста Сіверськодонецька, і хочеться повернутися у будь-якому випадку додому. Яке б місто не було: розбите, не розбите. Відбудуємо».

Олександр Коваленко – «Хук»

Сіверськодончанин, Герой України. На передовій з початку війни. Бувши менеджером у цивільному житті, на фронті пройшов шлях від стрільця до командира 24 ОШБ «Айдар».

«Я був ротним призначений у бою. Так як був призначений командиром відділення у бою у 2014 році. Після чого отримував накази утримувати певні дистанції, щоб ворог не зміг пройти. І ми це робили гідно. Я вивів своїх хлопців з оточення 7 разів», – ділився з журналістами Олександр.

У розмові з SD.UA розповідав як все починалося та чому він не міг залишитися осторонь, коли агресор прийшов у його рідне місто.

За роки служби підрозділ «Хука» неодноразово виконував бойові завдання на найскладніших ділянках фронту. Зокрема, вже під час повномасштабного вторгнення – поблизу Волновахи та Бахмута. Відома історія про те, як у 2023-му підрозділ Коваленка за чотири дні зачистив територію, яку окупанти «брали» майже пів року. Саме після цього він дізнався про отримання звання Героя України.

«Дуже було приємно…Це нагорода моя та моїх хлопців, з якими ми разом робили дуже великі справи зі знищення ворога», – відреагував командир.

У бою сіверськодончанин отримував поранення та зазнавав численних контузій. За віддану службу нагороджений орденом «За мужність» III ступеня, медалями «За військову службу Україні» та «Захисник Вітчизни».

А ще Олександр «Хук» Коваленко відомий своїми танцями під музику, які він виконував на передовій. На початку російського вторгнення ці ролики стали вірусними у TikTok та підтримували бойовий дух українців. Згодом сіверськодончанин знявся у кліпах співачок NAVKA та BATURA.

УПРАВЛІНЦІ ТА ПОЛІТИКИ

Олександр Перцовський

Топменеджер «Укрпошти» та «Укрзалізниці». Народився в Сіверськодонецьку у родині Заслуженого журналіста України, письменника Семена Перцовського.

З офіційної біографії Олександра Перцовського відомо, що він отримав диплом фінансиста у КНУ ім. Тараса Шевченка, потім навчався в американській Brandeis International Business School. А кар'єру починав у логістичному гіганті Deutsche Post DHL Group, де «доріс» до керівника з розвитку бізнесу в Азійсько-тихоокеанському регіоні.

У 2016-му Перцовський став першим заступником директора АТ «Укрпошта». З 2020 року – член правління в «Укрзалізниці», там відповідав за пасажирський напрямок. 21 жовтня 2024 року Кабінет міністрів України призначив сіверськодончанина головою правління АТ «Укрзалізниця».

Ставши високопосадовцем, Перцовський часто бував на Луганщині. Зокрема – налагоджував нові сервіси регіональної дирекції «Укрпошти» та запускав «Слобожанський експрес».

На своїй сторінці у Facebook Перцовський вказав, що родом з Сіверськодонецька і згадує це при нагоді, а також кожного року пише привітання з Днем міста.

«Сєвєродонецьк. Рідне місто. Сьогодні не лише у столиці, а й у нього День міста. 90 років. Місто рідних, місто друзів, місто любові. Чисте озеро. Схід сонця на ньому, випускний, перше купання ще на початку травня. Красивіші за будь-які шанхайські феєрверки. Повернемо й повернемось. Щоб ось так от, як і років 5 тому на цьому фото, бути із родиною разом», – написав Перцовський 26 травня 2024 року.

У 2022 році «Укрзалізниця» займалася евакуацією цивільного населення з Луганщини. Сам Перцовський приїздив у місто під час бойових дій з гуманітарними місіями. 25 червня, коли росіяни повністю окупували Сіверськодонецьк, подякував його оборонцям.

Руслан Кравченко

35-річний посадовець з січня 2025 року – голова Державної податкової служби України.
До цього недовго працював головою Київської ОДА. Найбільша ж частина трудової біографії Кравченка припадає на службу в органах прокуратури.

Про Кравченка відомо, що він народився у Сіверськодонецьку у 1990 році. Середню освіту здобував у сіверськодонецькій ЗОШ № 8 до 2005 року. Далі вчився у столичному військовому ліцеї ім. Богуна та юридичній академії у Харкові.

На різних посадах у прокуратурі працював у Севастополі (до його окупації у 2014), Рівному та Львові. Будував кар'єру у військовій прокуратурі, а у 2021 році очолив Бучанську окружну прокуратуру. Після деокупації Бучі у 2022-му проводив фіксацію та розслідування воєнних злочинів росіян. Крім того – розслідував справи, що стосувалися агресії рф проти України у 2014 році в Севастополі та Криму.

Цікавий факт з професійної біографії Кравченка – він був старшим групи прокурорів, які підтримували державне обвинувачення у кримінальному провадженні проти колишнього президента України Віктора Януковича.

Як військовий прокурор під час АТО працював у Дебальцевому та Бахмуті, має статус учасника бойових дій. Нагороджений орденами «За заслуги» III ступеня та Данила Галицького.

Про зв'язок з Сіверськодонецьком публічно не згадує. А нещодавно очолив рейтинг найвпливовіших людей Київщини.

Сергій Гайдай

Колишній начальник Луганської ОДА/ОВА народився у Сіверськодонецьку в 1975 році. Проте до призначення на цю посаду з містом його пов'язували лише дитячі роки.

«Я народився на Луганщині. Але 35 років я не жив там…», – розповідав Гайдай SD.UA.

Перш ніж знов переїхати до Сіверськодонецька, ексочільник Луганщини майже 15 років пропрацював у столиці. Там вів бізнес і був, зокрема, помічником депутата Київради Олексія Резнікова (який згодом стане міністром оборони). Після 2015 року Гайдай осів на Закарпатті, де обирався депутатом Мукачівської райради та три роки очолював місцеву райдержадміністрацію.

І от у жовтні 2019 – знову опинився у Сіверськодонецьку у статусі голови Луганської ОДА/ОВА. На роки його управління Луганщиною припала реалізація президентського проєкту «Велике будівництво». У Сіверськодонецьку за проєктом відремонтували басейн «Садко». На його відкритті Гайдай поділився спогадами:

«Саме тут багато років тому я вчився плавати. Тут працювала моя мама. Сьогодні ж у відновленому басейні займатимуться атлети, що підіймаються на п'єдестал національних, європейських та світових першостей».

За каденції Гайдая влітку-восени 2020 року околиці Сіверськодонецька та їхні жителі вперше за багато років стикнулися з масштабними лісовими пожежами. Два роки потому ліси знову горіли, але вже через російське вторгнення. Окупанти перетворили місто на руїни, його люди роз'їхалися. А обласна та міська адміністрація переїхали до Дніпра.

Регулярно коментуючи ситуацію на Луганщині та інформуючи суспільство про перебіг бойових дій, Сергій Гайдай став медійно впізнаваним.

Наразі ексочільник Луганщини знову працює на Закарпатті, але продовжує слідкувати за подіями на Луганщині. Активно займається волонтерством і возить допомогу військовим на фронт.

Григорій Шверк

Український політик та медіаменеджер. Народився у Сіверськодонецьку у 1957 році. У місцевій школі № 3 здобув середню освіту, а далі навчався у Харківському політехнічному інституті.

За фахом – інженер, спеціалізувався на автоматизованих системах проєктування. У молоді роки працював програмістом у державному інституті, займався науковими розробками та публікувався в технічних виданнях.

У 1990-х роках почав пішов у підприємництво, зокрема – у сферу юридичних послуг, а згодом – у медіа. Шверк у 1996 році долучився до створення й розвитку першого в Україні телегіду – газети «Теленеделя», а з 2001-го був першим віцепрезидентом «Українського медіахолдингу» (UMH group), який на той час об’єднував низку популярних друкованих та онлайн-видань.

У 2014 році Григорій Шверк увійшов до Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, а вже наступного року став народним депутатом від партії «Блок Петра Порошенка».

У парламенті працював у профільних комітетах, зокрема тих, що стосувалися інформаційної політики. У цьому статусі наголошував, що «інформаційна складова – одна з найважливіших у формулі безпеки України».

Також Шверк входить у президію Єврейської конфедерації України.

Займає проукраїнську позицію. На своїй сторінці у Facebook екснардеп активно коментує політичні й військові теми. У серпні 2022 повідомив про загибель на фронті свого молодшого брата Павла Шверка.

ШОУБІЗНЕС

Сніжана Онопко

Супермодель Сніжана Онопко, мабуть, найвідоміша у світі сіверськодончанка. На піку своєї популярності вона постійно входила у рейтинги найуспішніших моделей. За її ж словами, заробила свій перший мільйон у 18 років.

Стала першою українською моделлю, яка з'явилася на обкладинці знаменитого модного журналу Vogue понад один раз.

Онопко брала участь у показах Chanel, Gucci, Anna Sui, Christian Dior, Versace, Balmain, Marc Jacobs, Isabel Marant. А також - була обличчям брендів Dior, Calvin Klein, Dolce & Gabbana, Gucci, Prada, Yves Saint Laurent, Louis Vuitton.

Професійний шлях у моделінгу Сніжна Онопко почала ще у Сіверськодонецьку, де народилася і жила до закінчення школи. У 18 років вона перебралася до столиці й відтоді про рідне місто майже не згадує. Хіба що – у контексті родинних стосунків.

Так, журналістам Онопко розповідала, що у Сіверськодонецьку її батько був популярним музикантом і пішов із сім’ї, залишивши її у скруті, коли майбутня модель була ще маленькою. Проте стосунки вони підтримували: у 2015 році чоловік жив у місті, а донька допомагала йому боротися з онкологією.

Зараз Сніжана, як пишуть ЗМІ, живе у Ризі. Вона більше не з'являється на подіумі та й взагалі веде не надто публічний спосіб життя. Її особиста сторінка в Інстаграмі оновлюється рідко. З початку повномасштабного вторгнення модель присвятила кілька постів війні в Україні, у яких прямо не назвала росію агресоркою.

На окупацію й руйнування Сіверськодонецька, маючи понад 17 мільйонів підписників у соцмережі, вона ніяк не відреагувала.

Катерина Бойко – Е.К.А

Українська співачка, лідерка рок-гурту Е.К.А. Народилася у Сіверськодонецьку в 1988 році.

З дитинства займалася музикою. Навчалася естрадного вокалу у Київському національному університеті культури та мистецтв. Активно будувала сольну кар'єру, виступаючи на міжнародних, всеукраїнських та регіональних вокальних конкурсах. У 2011 представила свій перший кліп на авторську пісню «Земле моя».

Її проєкт Е.К.А пройшов довгий шлях становлення та творчих пошуків. Починала Е. К. А зі стилів house, deep house, rnb. Дебютним треком став «Танці на воді», записаний у співпраці з Dj Sheemy. У 2018 пісні «Топлес», «ТиОс», «Ніцца» можна було побачити на українських музичних каналах.

Наразі гурт E.K.А поєднує рок-музику з глибокими соціальними та патріотичними темами. Катерина Бойко є не лише вокалісткою, а й авторкою більшості пісень колективу. Їхня творчість часто відображає події війни в Україні.

Серед найвідоміших пісень: «Не стріляй» – емоційний твір, створений після перебування російських окупантів на Київщині, «Заповіт» – сучасна рок-версія вірша Тараса Шевченка, «Я зустріну тебе на порозі» – присвячена жінкам, які чекають своїх чоловіків з війни.

Наприкінці 2024 року E.K.А випустила пісню «Я хочу додому», назвавши її історією мільйонів українців, які були змушені покинути свій дім.

«У мене забрали дім…Там де проходило дитинство, там де була сімʼя. Все зруйновано. Про це важко говорити, тому я краще заспіваю», – написала Катерина, презентуючи пісню у соцмережах.

Наразі гурт продовжує випускати новий музичний матеріал. Паралельно – проводить благодійні концерти й збори в Україні та за кордоном на підтримку ЗСУ.

ПИСЬМЕННИКИ

Володимир Кузнєцов

Володимир Кузнєцов – український письменник-фантаст, гейм-дизайнер, музикант і волонтер. Родом із Сіверськодонецька.

Освіту здобув у Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля. Працював інженером.

Після початку повномасштабного вторгнення евакуювався до Львова. Там, за його словами, з'явилося більше творчої роботи, також сіверськодончанин активно взявся за волонтерську діяльність.

Починав писати російською мовою. У 2015 – цілеспрямовано перейшов на українську.

Найвідоміші Твори Кузнєцова, з якими у 2020 він «увірвався» в український літературний простір, – космоопера «Заколот. Невимовні культи» та темне фентезі «Вогневир».

Перший отримав премію Chrysalis Awards на Eurocon-2020, а обидва потрапили до довгих списків премій «Книга року BBC» та «Еспресо – вибір читачів».

Через фантастичні історії та альтернативні світи письменник у своїй творчості звертається, зокрема, до теми імперіалізму.

«У «Заколоті» я показую імперію як негативне явище в історії…Що сталося б, якби перемогла не англо-американська цивілізація і система управління, а Німеччина, Японія та радянський союз? Створивши імперію на тоталітарних засадах, на засадах нацизму, людство не досягло б нічого хорошого. Хоч як це парадоксально, коли я починав писати у 2013-2014 роках, не знав, що так буде, але бачив багато схожості у здеградованій структурі імперії в «Заколоті» і сучасній росії», – зазначає Кузнєцов.

У 2022-2023 роках сіверськодончанин став автором понад десяти документальних мальописів у серії «Інкер», присвячених історіям військових, полонених та волонтерів.​ У 2024 вийшла його збірка оповідань «Химороди» у жанрі історичного горору.

Станом на 2025 рік Володимир Кузнєцов продовжує працювати над новими літературними проєктами. Також він розробляє настільні ігри у видавництві boardova.​

Світлана Талан

Українська письменниця, лауреатка численних літературних премій та відзнак. Членкиня Національної спілки письменників України.

Пані Світлана народилася на Сумщині, проте понад 30 років жила й працювала у Сіверськодонецьку, покинути який довелося через окупацію. З 2017 року письменниця має звання Почесного громадянина Сіверськодонецька.

В одному з інтерв'ю письменниця поділилася, що ще з дитинства мала гарну фантазію: вигадувала різноманітні історії, розповідала власні казки для молодшого брата. Свого часу їй пропонували вступити до літературного університету, однак вона стала вчителькою. А вже у зрілому віці зрозуміла, «що йде не тим шляхом».

«Я повернулася до літературної творчості й твердо вирішила стати письменницею. Мій шлях не був легким, бо перший роман побачив світ лише у 2012 році. Мої романи написані у жанрі реальних історій – вони про кохання, сильних жінок та українок, які витримують випробування долі й виходять переможницями», – каже пані Світлана.

Наразі у доробку сіверськодончанки вже декілька десятків виданих творів. З романами «Щастя тим, хто йде далі», «Не вурдалаки», «Розколоте небо» вона ставала лауреаткою престижного літературного конкурсу «Коронація слова». У 2013 році Світлана Талан увійшла у трійку найпопулярніших авторок за версією журналу «Фокус». Також вона має звання «Золотого письменника України».

Письменниця наголошує, що «ніколи не заморочується над вигадуванням нових сюжетів для своїх романів – їх посилає сама доля та життя».

Історії героїв творів Світлани Талан часто переплетені з війною та іншими історичними подіями, які відбувалися на Сході України. Так, роман «Оголений нерв» написаний під впливом побаченого й почутого під час першої окупації Сіверськодонецька у 2014 році.

«Для когось війна почалася у 2022 році, а у моєму житті вона була з 2014-го, як і у всіх сєвєродончан. Численні зустрічі з військовими, їхні розповіді – все це спонукало до написання ще кількох романів. Скоріше вони не про саму війну, а про людину у війні. Далі були «Ракурс», «Матусин оберіг», дилогія «Де живе свобода», написані також у жанрі «реальні історії», – розповідала авторка у розмові з SD.UA.

За свою творчість та активну громадянську позицію неодноразово потрапляла під «каток» російської пропаганди, у самопроголошеної «лнр» твори сіверськодончанки внесені до списку екстремістської літератури.

Нині письменниця мешкає в Києві: працює над новим романом і чекає на вихід книжки «Вирвані з корінням», у якій зібрані 33 історії переселенців з рідного Сіверськодонецька.

ФУТБОЛІСТИ

Юрій Грицина

Український футболіст. Народився у Сіверськодонецьку в 1971 році.

Грав на позиції півзахисника та захисника у луганській «Зорі», київських «Динамо» та «Арсеналі», а також низці інших українських, російських (до 2006 року) клубів.

У складі київського «Динамо» став дворазовим чемпіоном України та володарем національного Кубка. Крім того, грав за національну збірну України.

« …свого часу Юрій Грицина був у всіх на слуху. Щобільше, він назавжди вписав своє прізвище в історію легендарного клубу. По-перше, забив останній гол «Динамо» у чемпіонатах срср. По-друге, забив перший гол «Динамо» у чемпіонатах незалежної України. По-третє, став автором першого хет-трику «Динамо» у Вищій лізі. У сумі – п’ять, без перебільшення, історичних голів! І це при тому, що Грицина ніколи не був класичним форвардом», – писало про сіверськодончанина видання «Футбол 24».

Як повідомляли ЗМІ, після завершення професійної кар'єри, Грицина почав працювати тренером. Регулярно бере участь у ветеранських матчах. До окупації міста з цією метою приїжджав у Сіверськодонецьк.

Дмитро Гречишкін

Ще один професійний український футболіст. Народився у Сіверськодонецьку у 1991 році.

Перші кроки у футболі робив як вихованець юнацьких клубів у Луганську та Донецьку. У чемпіонаті України виступав за команди «Шахтар», «Іллічівець», «Чорноморець», «Зоря» та «Олександрія». У складі «Шахтаря» двічі ставав чемпіоном країни. У 2013 році провів два матчі за національну збірну України.

У серпні 2021 року Гречишкін перейшов до турецького клубу «Генчлербірлігі». У січні 2023 року підписав контракт із «Сакар'яспором», який розірвав рік потому.

Після розірвання контракту з «Сакар'яспором» Гречишкін понад рік не виступає на професійному рівні. Востаннє він грав в офіційному матчі 26 травня 2023 року. Наразі футболіст перебуває у пошуках нової команди та розглядає різні варіанти продовження кар'єри.

Редакція SD.UA припускає, що цей перелік – далеко не вичерпний. Ми будемо раді вашим коментарям та доповненням: якщо ви знаєте інших уродженців Сіверськодонецька, які стали відомими на всю країну або й за її межами, – обов’язково розкажіть про них. Можливо, саме ця історія стане частиною наступної добірки.